Течія Дністра

Перейшов стежкою, що навпроти моєї хати, до Дністра…
Спочатку довелося йти берегом через густі трави, потім через жабуриння, а потім – через ще більш густі зарості, які поросли вже на острові. Нарешті дійшов до клаптика сухого берега, де за кілька кроків сірувато-білий рінь (річкове каміння- В.Л.) занурюється в теплу воду Дністра і вже там змінює свій колір на каламутно-зелений.
Ступаю ногами у воду… Проміння літнього сонця залишило тепло своїх золотистих променів у водах Дністра. Саме таким - теплим, з чистою водою, що пахне намулом, водоростями і рибою, залишився у моїй пам’яті «берег мого дитинства». Я йшов водою, але рівень води не досягав навіть колін. Дністер немов хотів сказати, що з роками він також постарів і знемагає. Його береги замулені байдужістю людей, намулом їхніх черствих сердець, вичавлюють кров-водицю з його артерії.


Перейшов половину русла, відчував, що течія вже не має тієї сили, яку Дністер мав колись.

Я занурився у воду, віддавши своє тіло в обійми теплих дитячих та юнацьких спогадів. Течія підхопила мене і понесла берегами пам’яті.

Боже, невже настав той час, коли починаєш жити минулим?

Пропливши лише кілька десятків метрів, відчув, як до моїх ніг почали чіплятися довжелезні нитки водоростів, яких в роки мого дитинства практично не було у цій частині Дністра. Ці дотики повернули мене до реальности.

Навпроти старого парку, де колись були глибини в кілька метрів, тепер Дністер змілів до неможливого. Майже по усій ширині виднілися смуги темного волосся водоростів, які немов ракові пухлини розрослися майже по всьому дну ріки, затримуючи на своїх стеблах річковий намул, що день за днем захоплює простір води. Я відчував, як важко дихає річка, як струмені чистої води втрачають свою силу, заплутуючись у довжелезних нитках водоростів-пухлин.

Я взявся виривати ці набряклі пухлини водоростів, з яких «невдоволенно» випадав намул утворюючи мутні плями. Вода підхопила вирвані водорості, які знесилено скручувалися в конвульсіях смерти. Виходячи з води у напрямку сходів, що ведуть до старого парку, довелося пробиратися через суцільні зарості, і тут вже був безсилим допомогти моїй ріці.

У роки мого дитинства, приблизно у цьомуж місці, ми виходили з води і бігли глинисто-кам’янистим берегом до муру, паркової стіни, щоби спиною притулитися до теплого каміння, підставляючи обличчя сонячним променям. Тепер від річки до сходів, що ведуть у парк, була лише вузенька стежка, яка пролягала між густими заростями збайдужілих і недбайливих містян, охоронців Дністровського каньйону, безсилих перед безгрошів’ям міських санітарних служб.

Від парку я йшов берегом до свого дому, оглядаючи високий пагорб, за яким починаються городи місцевих "ґаздів", які "по-господарськи" зносять в кінець городу сміття і скидають його на берег, який колись називався "гусячим" пляжем, сподіваючись, що восени або навесні прийде велика вода і забере їх ґаздівський хлам…

Vasyl Lopukh‎Люблю Заліщики - Love Zalischyky - Lubię Zaleszczyki !