Пост про безпеку на гірських річках.

Якшо не ти когось, то хтось тебе!
Раніше, як сплавлялись по річках Карелії, Алтаю, Саян, кожен мав мати рятувальний жилет і каску для особистої безпеки. Вже згодом, сплавляючи по Черемошу некомерційно своїх друзів, учнів, то якось упростилось, і каски майже ніколи не брали, а жилети не завжди. То не понти були - вважав, шо не є потреба. 
Вчора було багато різних суден на річці, і на комерції мій великий катамаран підбив маленького рафта, і той кильнувся, і учасники непрофі, як горох, посипались і поплили, деякі з великими очима. Нічого небезпечного не сталось, всі були екіпіровані і знизу всі зачалились. Помилка: тре, як на дорозі тримати дистанцію, відчувати інерцю, знос, інакше - зальоти, аварії. Екіпажі комерційні менш керовані, та й капітани не всі мають відповідний досвід. Висновок, як капітана: не все, шо ти хочеш зробити добре, саме так і буде. 
Серед керівників-капітанів-інструкторів профі з великим досвідом - Anton Fedorenko, Тарас Білошицький, Володимир Горон - побутує думка, що комерційний капітан не зможе повноцінно надати безпеку на сплаві, не маючи індивідуальних засобів отої безпеки, і я це підтримую. З поваги до них, і розумінням прикладу для інших, вирішив бути в касці і закликаю інших також віднестись з розумінням правильності.
Фото з архівного свого сплаву, де більше нікого на річці не було, і ми катались для себе - рубали сосни і сплавляли їх до Чернівців і забирали в Тернопіль в Пласт, аби на літо можна було провести масовки по Дністру на сотню і більше учасників. Гроші на такому не зароблялись, все було для ідеї розвитку туризму.

Борис Гора