Ми поверталися додому, до Тернополя залишалось не більше 30 хвилин. У машині кілька кілометрів ніхто не говорив і тиша сонливо заглядала на дорогу.
Великими сірими очима вона дивилася в далечінь. Мріяла мабуть. Водій на її прохання включив радіо. При звучанні українських пісень вона здавалася ще гарнішою.
У фотоапараті гортав слайди з її фотографіями.
Не знаю, може ті ж самі миті, що на фото, вона згадувала у своїй пам’яті. Аж було шкода, що день тихцем минав в машині. А лиш годину тому ми бачили могутній Дністер, красу зелені у невеликому парку, яблуневий сад. Усе навколо неї здавалося таким милим.
Туди можна повернутися. Повернутися наяву у нових мандрівках, чи у спогадах, чи у фотографіях, чи в її зіницях…
Там її великі очі і квітуча юність гармонією зливалися з літом. Бачив, тисячами хвиль нею захоплювався Дністер. На його береги вона дивилася вперше і якось так солодко посміхалась.
Вона так ніжно посміхалась, наче щастя було поруч на каньйонах і в долинах Великої Річки. І алеї парку здавались в далині такими незвичними та замріяними, коли своїм поглядом зачаровувала місто з висоти. Подумалося: ми на краю землі, а тут так гарно і вона така красива!
Тут колись відпочивала еліта імперії, королі і королеви. Вона теж еліта сонця і вітру серед панорам Дністра. Він тепер пам’ятатиме її вроду на своїх берегах, а вона пам’ятатиме його у кожній своїй мандрівці.
Текст і більше світлин
Avis Wind з Natalia Shklyar
Немає коментарів:
Дописати коментар