"У долині Дністра"

У бібліотеці м. Заліщики можна прочитати чудове есе польського письменника Єжи Стемповського у перекладі на українську Василя Лопуха. Стемповський (Jerzy Stempowski), 1893-1969 – поет, літературний критик, перекладач, один із найвизначніших польських есеїстів. Публікувався під псевдонімом Павло Гостовець.....Єжи Стемповський у своїх судженнях завжди опирався на мудрість класиків. Безперчно це впливало на стиль та манеру його писання. Есеїст дуже багато подорожував, адже мандруючи світом він перш за все прагнув знайти себе, розкрити власне “я” та осмислити буття людини.......= короткі цитати з есеї "У долині Дністра"= 

У багатьох місцях кожне село, кожна соціяльна і професійно-реміснича група спілкується своїми говірками. У моїй рідній долині Середнього Подністров’я люди розмовляли так: заможні – польською мовою, селяни – українською, чиновники – російською з відтінком одеської говірки, купці– по-гебрейськи1, теслярі та столярі – як філіпони2, а старообрядці – російською з новгородською вимовою,«кабаніки»3 – розмовляли своїм діялектом. До того ж, у тій же місцевості були ще села з дрібною містечковою шляхтою, що розмовляла польською мовою, і з такою ж шляхтою, що розмовляла українською мовою; молдавські села говорять румунською; цигани – циганською. Турків, за загальним визнанням, вже не було, але в Хотині, на иншому боці Дністра, і в Kaм’янці стояли їхні мінарети. Перевізники на переправі через Дністер досі називали Подільський край Лящиною, а Бессарабський берег – Туреччиною, хоча і Польща, і Туреччина були вже досить далеким минулим4.
До того ж в ярах і лісах, за межами поселень, жили так звані «ярові люди» з дикими бородами і дивним поглядом, які, мабуть, взагалі не розмовляли будь- якою мовою. Тут я опускаю ще тонші особливості, що траплялись в Буцневі5, де всі гебреї були громадянами Туреччини і ніколи н е служили в армії, оскільки наймолодшому з них, згідно з паспортом, було п’ятдесят років.

Vasyl Lopukh